До 200-річчя
з дня народження
Тараса Шевченка
з дня народження
Тараса Шевченка
.jpg)
http://kobzary.org
http://taras-shevchenko.in.ua
| * * * |
| Чи ми ще зійдемося знову? Чи вже навіки розійшлись? І слово правди і любові В степи і дебрі рознесли! Нехай і так! Не наша мати, А довелося поважати. То воля Господа. Годіть! Смирітеся, молітесь Богу І згадуйте один другого. Свою Україну любіть. Любіть її... Во время люте, В останню тяжкую мінуту, За неї Господа моліть. |
| 1847 |
Творчий проект "Шляхами Кобзаря "
Над проектом працювали:
учні 8-А та 8-Б класу Запорізької гімназії № 93
керівник проекту: Пащенко І.М.– учитель української мови та літератури
взяли участь у проекті:
Матвієць С.М. - учитель історії, класний керівник 8-А класу;
Левашова Н.В. - учитель української мови і літератури, класний керівник 8-Б класу.
Біла Г.В. - учитель географії (консультант).
батьки: Кононова Л.В., Гавриленко А.М., Лисенко А.А., Заболотна А.Л., Симоненко І.Р.,
Кучеренко І.Ю., Березняк А.В., Мальченко Н.В.
2013-2014 рік
АНОТАЦІЯ
Твоя, Кобзарю, слава
не вмре, не поляже.
Мета.
Познайомити учнів з життям і творчістю поета; удосконалювати навички самостійної роботи в ході підготовки випереджувальних завдань; розвивати пізнавальний інтерес до самостійного пошуку знань; формувати вміння самостійної роботи з різними джерелами знань, показати геній Т.Г.Шевченка, який був і залишився з народом і своєю долею здобув безсмертя; виховувати патріотизм, почуття національної гідності.
Пропозиції, план дії для розв’язання проблеми.
1. Продовження роботи над проектом в наступних класах:
в) творчість поета
г) картини Т.Шевченка – ілюстрована автобіографія
д) шлях у вічність.
2.Ім’я Шевченка на карті України, Світу.
3. Місця перебування Тараса Шевченка.
4. В сім’ї вільній, новій…
5. Значення творчості Тараса Григоровича Шевченка.
Дослідницький проект, над яким працювали учні 8-А та 8-Б класу гімназії протягом навчального року (2013-2014н.р.) завершений. Учні проводили дослідження під час подорожі на батьківщину Тараса Григоровича Шевченка, яке назвали «Шляхами Кобзаря», ознайомившись із життєвими віхами видатного письменника.
Основна ідея, теоретичне обґрунтування ідей.Цим маршрутом проїхали гімназисти з метою ближче познайомитися з відомими місцями і глибше зрозуміти життя українського генія.З особливою цікавістю учні знайомилися з місцями, де народився Тарас, з батьківською хатою, де поруч покоїться мати видатного письменника, а від могили батька збережено лише надгробний камінь у літературно-меморіальному музеї Т.Г.Шевченка; з дідовою хатою ус. Моринцях та маєтком пана Енгельгарда у с. Будище.Переяслав-Хмельницький – місто, яке відіграло в житті Шевченка неабияку роль, з ним пов’язані найвідоміші твори поета.А Канів – місто, де знайшов вічний спочинок наш славетний Тарас Шевченко, - дороге сьогодні кожному українцеві.І це лише перша завершена сторінка цікавих спостережень. А попереду ще серйозна і кропітка робота над дослідженням творчої спадщини великого Кобзаря – Шевченка- поета, Шевченка - художника.Для досягнення поставленої мети потрібна кропітка пошукова робота керівника проекту, учнів, батьків. А тому, склавши план, діти отримали випереджувальні завдання по кожному з пунктів. Під час подорожі учні проводили дослідження, спостереження, брали інтерв’ю, відвідували музеї. Тому проект включає не лише пропозиції конкретних дій та їх обґрунтування, а ще й результати реалізації. Це творчий проект.Умови реалізації1. Організація подорожей дорогами Кобзаря.2. Створення комісії для аналізу роботи груп.3. Якісна індивідуальна робота учнів під час дослідницької роботи.4. Співпраця з учителями української літератури, географії.5. Презентація проекту.Засоби реалізації проекту1. Забезпечення наочністю (фото, відео, схеми).2. Використання комп’ютерної техніки.Етапи реалізації проекту1. Початок ( визначення теми, уточнення теми, утворення дослідницьких груп).2. Планування.3. Прийняття рішення (створення умов для дослідницької роботи).4. Виконання (дослідження, проведення індивідуальних консультацій, обговорення та редагування написаного).5. Аналіз виконаного проекту, досягнутих результатів, успіхів та невдач , самооцінка.6. Захист. Презентація проекту.Дослідження проблеми1. Сформувати групи учнів за їх потенційними можливостями.2. Сприяти розвитку учнівських творчих здібностей, повному розкриттю і розкріпаченню індивідуальності.3. Розпланувати програму роботи для кожної творчої групи учнів.4. Виробити тематику індивідуальних творчих завдань.5. Визначити термін для написання індивідуальних творчих завдань.6. Друкування проекту.7. Презентація проекту.
Структура запланованого проекту.
Ми вже звикли до думки, що Тарас Шевченко –геніальний поет і художник, великий просвітитель і мислитель, пророк землі української. Та, аналізуючи життєвий і творчий шлях, ми все більше переконуємося в тому, що Т.Шевченко багато подорожував. Адже поетичні твори і малюнки Кобзаря складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережилися при світлі білих ночей Півночі і в пісках закаспійських пустель під самотнім сонцем вигнання. І хоча більшість поезій і картин написані поза межами рідного краю, наскрізно струменить і мріє у них світлий образ Дніпра, синя далеч українських степів і віра в щасливе майбутнє свого народу.
За його творами можна вивчати і досліджувати географію рідної України і близького до нас зарубіжжя, одночасно зіставляючи час написання творів з біографічними даними життя поета від його дитинства і юності, і до останнього подиху.
Т. Шевченко – великий син українського народу, борець за звільнення від кріпацького гніту, за права людини, яких не мав довгі роки, бо був кріпаком пана Енгельгарда, а потім 10 років перебував на засланні у царській армії.
Тарас, перебуваючи на засланні в степах Казахстану, Середньої Азії, у передгір’ях Каратау, Актау, на узбережжі Каспію та Аралу, у малопридатних для життя місцях, де не мав права писати і малювати, що було великим горем для поета, усе ж таки писав і малював краєвиди, портрети місцевих мешканців.
Шевченко дуже любив свою Україну, красу її природи, річки, степи, кручі, лани широкополі, Дніпро.
Український народ та народи світу віддають шану великому поетові, називаючи його ім’ям міста, села, вулиці, театри, школи, університети.
План:
1. Кобзарем його ми звемо:
а) Колиска дитинства.
б) Життєві стежки–дороги.
в) Творчість поета.
г) Картини Т.Шевченка – ілюстрована автобіографія.
д) Шлях у вічність.
2. Ім’я Шевченка на карті України, світу.
3. Місця перебування Тараса Шевченка.
4. „В сім’ї вольній, новій… (встановлення України як держави і виконання заповіту).
5. Значення творчості Тараса Григоровича Шевченка.
Моринці та Кирилівка – колиска Тараса
Перша наша подорож на батьківщину великого Кобзаря в села Моринці, Кмрилівку (сучасне Шевченкове) та Будище Звенигородського району, де народився і провів свої незабутні дитячі роки славний син України – Тарас Шевченко.
При в’їзді в село Кирилівку нас зустрічає скульптура Тараса-пастуха.
І коли дивишся на неї, то в уяві постає малий Тарас-сирота, який пасе громадську отару:
Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було,
Мені так любо-любо стало,
Неначе в бога…
Привітно зустрічає нас старенька хатинка в селі Моринцях.
У такій хаті й народився майбутній поет. Заходиш до неї і поринаєш у ту далеку епоху. Усе тут нагадує про побут тодішніх селян кріпаків.
Та Моринців поет майже не пам’ятав, бо дворічним хлопчиком переїхав разом із батьками в село Кирилівку, де жив його дід Іван. Хата Шевченків стояла на краю села, була убогою й старою та досить тісною для великої родини (у сім’ї було шестеро дітей).
Не називаю і раєм…
До сьогоднішніх днів хатина не збереглася, але ми мали можливість побувати у збудованій наново, яка нагадує хату Шевченка.
Біля хати ріс садок, а через нього вела стежка вниз до левади, за якою в долині, як і колись, не раз купався малий Тарас, а в садку часто засинав безтурботним сном. Хлопець був жвавим, непосидючим. Ріс Тарас, як і всі сільські діти, але відрізнявся від ровесників своїми здібностями. Ліпив із глини жайворонків, свиставки, умів робити сикавки з бузини, а найбільше малював крейдою та вугіллям. Був Тарас дуже допитливим, хотів усе знати, багато фантазував. Мав Тарас надзвичайну пам’ять, знав без ліку народних пісень. Любив слухати розповіді старого діда Івана про "Коліївщину", який був учасником тих подій. Пізніше все це розповів у поемі "Гайдамаки".
Коли минуло 8 років, батько віддав Тараса до школи, бо усі Шевченки-Грушівські були письменні. Учителем був дяк, якого сам поет називав Совгирем-сліпим. Учився гарно, хоч перепадало від дяка і йому різками. Цю пору свого життя Шевченко називав пізніше "майже щасливою".
Але сталася подія, яка затьмарила все найкраще, назавжди залишила глибоку рану в серці – померла мати. Тарасові йшов десятий рік.
Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила…
Сиротами залишилося шестеро діток. Найстаршому Микиті було 13 років, а найменшій Марусі – 4 роки.
Батько постійно в роботі, а діти – без усякої опіки. Тому мусив Григорій Шевченко одружитися. Привів до хати вдову з трьома дітьми. Життя перетворилося на справжнє пекло, особливо для вразливого й непокірного Тараса. Згодом він напише "Хто бачив хоч здалеку мачуху й так званих зведенят, той бачив пекло в найгидливішому тріумфі…"
Дуже сумували діти за матір’ю. Зі смутком багато пізніше згадував Тарас, як у Святвечір понесли вони троє святу вечерю дідові Іванові. Коли почали промовляти, що їх прислали батько й мати, то перед словом "мати" усі троє запнулися й заридали.
Поки жив батько, то якось терпів Тарас. Батько брав його з собою, як їхав чумакувати. Подорожі степами з батьком були найприємнішими. До світлих моментів у сирітському житті хлопця належать і подорожі до Мотрининського монастиря на прощу.
Тим часом наближалося нове горе. Пізньої осені 1824 року батько повернувся з подорожі до Києва. Він сильно застудився і помер у березні. Діти залишилися повними сиротами, Тарасові минув одинадцятий рік.
Там батько, плачучи з дітьми
(а ми малі були і голі)
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині…
Помираючи й віддаючи свої передсмертні розпорядження, Григорій Шевченко сказав: "Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком, з його буде щось дуже добре або велике ледащо…" Ці слова батькові виявилися пророчими. Та неабияким чоловіком Тарас стане пізніше, а поки що йому на долю випали кривда й стусани, тяжкі поневіряння.
Повною господинею в хаті стала мачуха. Не раз доводилося Тарасові терпіти від мачухи стусанів. Не витримав Тарас і вирішив розпочати самостійне життя. Він пішов у школярі-робітники до дяка Богорського, якого прислали замість Совгири. Був він набагато лютішим, але Тараса призначив своїм "консулом", у обов’язки якого входило сікти щосуботи учнів різками, рубати дрова, топити грубу, носити воду. У повісті "Княжна" письменник детально розповість про свою службу у дяка.
У Шевченковому досі збереглася хата дяка Богорського і та лава, на якій сікли учнів і стіл. Це своєрідні живі свідки далекої минувшини. Два роки довелося хлопцеві перекалататися в дяка Богорського, терпіти наругу нестямного п’яниці, аж поки одного разу не витерпів і висік п’яного дяка різками, а потім втік до Лисянки шукати маляра. Та ні в Лисянці, ні в Тарасівці жоден маляр не взяв його в науку. Зажурений повернувся хлопець у рідне село та став громадським пастухом. Хотів старший брат Микита привчити Тараса до хліборобства, але в хлопця не було аж ніякого бажання: його тягнуло до поезії й малярства. Тому й подався у Хлипівку, що славилася своїми малярами. Один із них побачив у хлопця хист до малярської справи, але послав його у Вільшану за дозволом від пана. Управитель маєтків Дмитренко замість дозволу звелів узяти хлопця в пекарі, щоб учився куховарству. Однак кухаря з Тараса не вийшло. Тому управитель вирішив віддати Тараса на службу до молодого пана Енгельгарда, гвардійського офіцера, для якого набирали челядь. І став Тарас панським козачком.
На панському дворі в селі Будище пробув Тарас близько року. Не раз їздив із паном у Київ, а восени 1829 року прийшов день, коли хлопцеві довелося вирушати в далекий світ – до Вільна й до Варшави, а звідти в Петербург. Неприступний і суворий пан Енгельгард віз із собою слуг, серед них і козачка Тараса, якого вирішив вивчити на маляра придворного.
У панському обозі їхав назустріч незнаній долі неслухняний, упертий, непокірний п’ятнадцятирічний юнак. Був він рабом, але душа його була гордою, сповненою багатьох мрій і бажань, а серед них найбільшою – стати умілим малярем.
У старовинному Переяславі
Наступна подорож у місто Переяслав-Хмельницький, старовинне місто з багатьма історичними пам’ятками. Місто, яке відіграло в житті Шевченка неабияку роль, з ним пов’язані найвідоміші твори поета.
У березні 1845 року виїхав Тарас Шевченко з Петербурга в Україну для художніх занять, як було зазначено в документі Академії мистецтв. Протягом весни й літа поет побував у багатьох куточках України, особливо багато їздив по Полтавщині, побував на Миргородщині, Хорольщині й Лубенщині. Дуже багато малював пам’яток старовини, оглядав усякі руїни, рештки старих архітектурних споруд, могил.
Середину серпня провів у свого знайомого лікаря А.О.Козачковського в Переяславі, з яким познайомився в Петербурзі в 1842 року, коли той повернувся з подорожі навколо світу. Вивчаючи в Переяславі українську старовину, Шевченко зблизився з Козачковським, який тут працював місцевим лікарем.
Найбільше поетові запам’ятався день, проведений на хуторі Козачковського – Гирському. Шевченко милувався краєвидами Переяслава. Ця чудесна панорама дала потім матеріал для вірша "Сон" („Гори мої високії"), написаного вже на засланні. У Переяславі Тарас пробув 9 днів, а потім планував поїхати до Харкова. Але плани змінилися, і Шевченко поїхав у рідну Керелівку, а потім їздив по селах Переяславщини, Миргородщини. У Переяслав приїхав аж у листопаді, бо як зізнався сам, у Миргороді не було ні аптеки, ні лікаря, а він тяжко хворів. Козачковський лікував його. Хоч і був поет хворий, але багато працював, творчий настрій не покидав його. У Переяславі написав поеми: "Наймичка", "Єретик", "Кавказ". На початку грудня поет переїхав у хутір В’юнище до Самойлових. 14 грудня 1845 року на хуторі було написано геніальне "дружнєє посланіє" "І мертвим і живим, і ненародженим землякам моїм…".
Та тяжка хвороба не давала спокою, тому знову повернувся в Переяслав до лікаря Козачковського, де був і на Різдво.
Ще й досі стоїть у Переяславі будиночок лікаря Козачковського, нагадуючи всім про ті найтяжчі дні в житті Тараса, коли йому доводилося боротися зі страшною смертю.
У кімнаті, в якій лежав безнадійно хворий поет, здається, витає його нескорений дух, а стіни ніби додають кожному, хто туди зайде, сили волі, витримки, надії.
Саме в цій затишній кімнаті, лежачи тяжко хворим, тримаючи кволою рукою олівець, писав поет свій "Заповіт".
Проживаючи стільки літ на чужині, він линув усім серцем в Україну. Тому й недаремно, що хотів спочити вічним сном лише в Україні.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій.
Щоб лани широкополі
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий…
Та не тільки власна доля цікавила поета. Перед лицем можливої смерті поспішав сказати те, що переповнювало його серце. Він кликав усіх, хто ще мав живу душу, до звільнення від усякої неволі.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте,
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом!
Півтора місяці пролежав Шевченко. Але хвороба відступила. Молодий організм та догляд лікаря Козачковського здолали тяжку недугу. А "Заповіт" залишився як спогад про той страшний період. 157 років минуло, а він живе в народі, його знають і співають в усьому світі більш ніж 155 мовами.
А "Заповіт" залишився як спогад про той страшний період. 147 років минуло, а він живе в народі, його знають і співають в усьому світі більш ніж 155 мовами.
На Тарасовій горі
А зараз ми всі побуваємо в місті Каневі, де знайшов вічний спочинок наш славний Тарас Шевченко, у місті, яке дороге кожному українцеві, де б він не жив.
Уявно перенесемося в той далекий 1861 рік, коли в холодному чужому Петербурзі навічно перестало битися серце Тараса Григоровича Шевченка. Нездійсненною залишилася його мрія – побудувати хату, оселитися в Україні, недалеко від Канева. В одному з віршів поет із жалем писав:
Холоне серце, як згадаю
Що не в Україні поховають.
Отож його приятелі одразу після смерті поета зійшлися в Михайла Лазаревського й вирішили перевезти тіло поета в Україну, доглядати його могилу, видавати його твори, піклуватися родиною Шевченка.
Спочатку поховали на Смоленському цвинтарі. Тут він пролежав лише два місяці. За цей час щонеділі правили по ньому панахиду, а могила його потопала в квітах. Ранком 18 квітня у 40-й день смерті великого поета зібралася петербурзька українська громада біля могили, щоб востаннє відправити панахиду та попрощатися з останками поета перед тим, як відправлять їх в Україну. А 8 травня знову зібралися всі українці, що могли прибути, на цвинтарі. Дерев’яну домовину було вкладено в другу – цинкову й покладено на віз.
І повезли тіло великого поета далекою дорогою на його рідну Вкраїну. Уявімо й ми ту нелегку дорогу, повну смутку й печалі, той останній поетів шлях.
Домовина мандрувала через Москву, Тулу й Орел. Скрізь по дорозі її зустрічали святково. Зупинилися й у Ніжині, а 18 травня останки прийшли до поштової станції Бровари, що на лівому березі Дніпра за кілька кілометрів від Києва. Було декілька проектів-поховати поета на Аскольдовій могилі, цвинтарі Видубецького монастиря або на високій горі Щекавиці. Рідня вирішила все-таки поховати Тараса на Щекавиці, тому було викопано могилу і заказано великий дубовий хрест. Але петербурзькі друзі привезли свій власний проект. Вони настоювали на тому, щоб Шевченка поховати на Чернечій горі під Каневом. Шевченко, вмираючи, просив друзів, щоб його поховали в Каневі, тому вирішили перевезти останки поета до Канева пароплавом. Але з великим сином України мав попрощатися Київ. Та треба було взяти дозвіл у генерал-губернатора, щоб труну привезти до однієї з церков Києва. Дозвіл було дано і визначено невелику церкву Різдва Христового. Але губернатор заборонив будь-які промови в церкві. Та молодь не зважала на заборону і по дорозі до церкви раз у раз виголошувала промову.
На другий день,21 травня,хоч і був великий дощ, біля церкви зібралися тисячі людей. З церкви похоронна процесія рушила в похід до пароплава, щоб ним відвезти тіло Шевченка на Чернечу гору.
До Канева приплив пароплав на другий день. На Дніпрі стояла велика вода, тому пароплав не міг причалити до берега. Перенести домовину на руках теж було неможливо. Тоді вирішили заїхати возом і на ньому перевезти домовину на берег. На березі зібралося багато людей, труну поклали на нари й понесли в Собор.
Сподівалися Шевченка
Сей год на Вкраїну,
А дождалися побачить
Його домовину.
Стоїть у Каневі в соборі
Вся квітами ввита,
По-козацьки – червоною
Китайкою вкрита.
(М.Максимович "На похорон Т.Шевченка")
Тут 22 травня відправлено урочисте богослужіння. Виголошували багато промов, а тим часом студенти копали могилу на Чернечій горі.
Над широким Дніпром, на високій горі, звідки видно лани широкополі, могили, кручі, звідки луна так сильно й далеко розливається кругом, там, де мав замешкати Т.Шевченко, опинилася його домовина. Незабаром над домовиною Шевченка виросла велика могила. Зразу була вона чотиригранною продовгастою, обкладеною камінням у два сходи.
На могилі було поставлено простого дубового хреста. Новітня історія заповідника на Чернечій горі розпочалася 22 травня 1861 року, коли Українська земля прийняла у своє лоно співця свободи і гуманізму, пророка національного відродження, великого поета і художника Тараса Шевченка. Цього дня побратими Кобзаря виконали його заповітну волю, проголошену поетом у зверненні до співвітчизників словами, які за довгі роки набули звучання національного гімну.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого
На Вкраїні милій…
У середині 80-х років на Шевченковій могилі замість хреста поставлено дуже високий, гарної роботи залізний хрест із бронзовим, позолоченим рельєфом голови поета в профіль. А в 1939 році споруджено великий пам’ятник із постаттю Шевченка, вилитої з бронзи.
Стоїть цей пам’ятник і сьогодні. Мільйони українців з різних куточків земної кулі їдуть до нього – до цього святого місця в Україні, щоб віддати шану безсмертному синові землі української, та й не тільки української.
Здалека, з лівого берега Дніпра, видно, вкриту деревами чудового парку, гору – могилу українського Кобзаря. Здалека її бачать ті, хто пливе повз Канів Дніпром.
З трепетом у серці піднімалися й ми по крутих 342 сходинках на гору-могилу, щоб вклонитися з вдячністю великому Кобзареві. Постав він перед нами величний і вічний, як наш народ. Майже півтора століття дивиться він звідси на всіх нас, на всю Україну, якій віддав своє життя, думки й почуття. Багато чого змінилося на Чернечій горі. Тепер вона зветься Тарасова. Вдячні нащадки створили цілий заповідник "Тарасова могила".
Усі відвідувачі з задоволенням знайомляться з експозицією музею Т.Г.Шевченка (зараз він на реставрації), бувають у хатині сторожа, який доглядав могилу 50 років. Тут мають змогу побачити дуже цінні експонати, наприклад рушник, вишитий Лесею Українкою і привезений у 1903 році, коли поетеса побувала на могилі Т.Г.Шевченка.
А час стрімко іде вперед і, як писав мудрий Тарас Шевченко:
Все йде, все минає,
І сліду немає…
Тільки безсмертним залишається сам поет, і так буде, доки існуватиме наша Україна.
Відвідавши це дороге кожному українцеві місце, ми повернулися з Канева додому з надією й вірою в щасливий день України, її народу, поверталися сповнені сили й духовної міці для праці на благо рідної України.
Минатимуть роки, спливатимуть віки, а Т.Шевченко залишатиметься у пам’яті нащадків, бо є й буде Україна і народ український, який пам’ятає його заповітні слова:
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Остання дорога Кобзаря
(1861 р.)
26 лютого – о 5 годині 30 хвилин ранку Т.Шевченко помер.
26-28 лютого – поет на смертному одрі. Скульптор П.Клодт зняв гіпсову маску з обличчя Шевченка.
28 лютого – відбувся похорон Т.Шевченка на Смоленському кладовищі в Петербурзі.
26 квітня – друзі Шевченка організували перевезення праху поета з Петербурга в Україну. Труну в дорозі супроводили Г.Честахівський та О.Лазаревський.
6 травня – труна Шевченка прибула до Києва.
8 травня – о 7 годині ранку пароплавом "Кременчук" труну Шевченка відправили з Києва до Канева.
10 травня – біля Канева на Чернечій горі поховано Т.Г.Шевченка.
ВИСНОВОК .
До роботи над проектом залучено 8-А та 8 Б клас, учні з захопленням вивчали творчість Т.Шевченка, тому час відведений для роботи закінчився. Матеріалу зібрано достатньо.
Екскурсії, подорожі, робота в бібліотеках, інтернеті, цікаві повідомлення, фото і відеоматеріали – усе це сприяло досягненню мети.
Проект підготовлений до презентації.