Ідея
соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо
князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії.
Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван
Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип
Орлик. У XVIII — початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між
сусідніми державами: Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє
відображення у працях найкращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби
за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.
«…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної
частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська
Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі
сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка.
Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має
змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної
української держави, на добро і щастя українського народу.»
